Наші новини
Вітаємо українців всього світу з Днем Прапора та Днем Незалежності нашої країни!
І знову наші вітання отримує Юрій Крищук - колекціонер ТМ зі Львова. Цього разу його колекція поповнилась ПТМ №10 "Церква Св. Арх. Михаїла, 1813 - Нересниця".
Нересницька церква була чудовим зразком дерев'яної готики Потисся. На 2000 рік вона була єдиною збереженою дерев'яною церквою в долині Тересви - великої притоки Тиси. Колись такі церкви з високими шпилями стояли в кожному селі над Тисою та її притоками. Багато років в церкві містився етнографічний музей, а з 1991 р. вона була передана місцевій греко-католицькій громаді. Згоріла в березні 2003 року через недбалість.
В селищі Козелець, що на Чернігівщині, знаходиться найдавніший зі збережених донині на Лівобережній Україні садибний комплекс - садиба полковника Дарагана.
Наталія Розумиха придбала садибу для прийому у 1744 році невістки - російської імператриці Єлизавети. Дочка Петра І таємно виходила заміж за Олексія Розума, який увійшов до історії як граф Розумовський, брат Кирила Розумовського - останнього гетьмана України. Але тоді Наталія була звичайною шинкаркою, яка чекала біля ґанку свого будинку закінчення церемонії. За давньою традицією невістка після вінчання повинна "підкоритися" матері свого чоловіка. Й царська дочка поклонилася. З тих пір те місце так і називається - Покорщина.
Пізніше маєток був подарований Наталією у посаг своїй дочці Вірі - дружині київського полковника Юхима Дарагана.
Наші вітання отримує Юрій Крищук - колекціонер Туристичних марок зі Львова. Його колекція поповнилась Преміальною ТМ №7 "Церква Стрітення Господнього, XV ст., 1750 - Руська Долина".
В 7 десятці знаходяться марки, які відповідають об`єктам, що розміщені в Закарпатській області.
Цікавим є той факт, що дві Преміальні ТМ Росії, які нещодавно здобув Юхим Горбатий, є унікальними. Ці дві ПТМ - №8 та №11 були замовлені проектом "ТМ - Україна" в Римарові для нашого колекціонера й виготовлялись в Чехії саме для п. Юхима. Та, вочевидь, чеські працівники переплутали заготовки сторін цих двох марок і виготовили їх так, що на одній ТМ зображено 1 сторону ПТМ №8 та 2 сторону ПТМ№11, а на другій навпаки - 1 сторону ПТМ №11 та 2 сторону ПТМ №8.
На світлинах, які нам надіслав колекціонер, обидві марки лежать поруч й ми бачимо одночасно ті два зображення, які мали б бути на одній марці.
Так що, ці дві ПТМ єдині такі в світі! (що збільшує їх колекційну "вагу" і гордість колекціонера за володіння ними :)
Вдруге за останній час вітаємо Юхима Горбатого - колекціонера ТМ з Хмельницького. Цього разу він здобув російську Преміальну ТМ №11, зібравши ТМ№ 101-110 Ростовської області Росії.
На марці зображено Троїцьку церкву 1856 р. - колишній православний храм в місті Новочеркаську Області Війська Донського; також відома як церква Трійці Живоначальної. Була споруджена в 1810 році і спочатку була дерев'яною. 1856 року за проектом архітектора Фоміна зведено кам'яний храм, освячений 1859 р. Станом на 1915 рік Новочеркаська Троїцька церква була п'ятиглавою, з кам'яною дзвіницею, трьохпрестольною і мала два поверхи. головний купол мав конусоподібну форму з вісьмома вікнами. На дзвіниці в нижньому ярусі було десять дзвонів. Закриття церкви відбулось в середині 1930-х років під час масової кампанії по закриттю храмів. Перед війною вона була зруйнована.
Юхим Горбатий, колекціонер ТМ з Хмельницького отримав російську Преміальну ТМ № 8. Для цього він зібрав всі 10 ТМ (№№ 71-80) міста Казань - столиці Республіки Татарстан.
Після відправлення відрізних частин купонів цих марок на нашу абонентську скриньку у Львові, в Римарові було замовлено ПТМ, яку згодом і отримав колекціонер.
Нещодавно колекціонер Туристичних марок Віктор Задорожнюк надіслав на адресу сайту світлину з зображенням своєї колекції ТМ.
Такі підставки для зберігання марок, а також іншу супутню продукцію та аксесуари ви можете придбати в нашому інтернет-магазині.
Вітаємо всіх з Великоднем!
- Писанок веселий візерунок,
- Кошик шинки, хрону, ковбаси,
- Воскресіння Божого дарунок,
- Посвятивши з церкви принеси.
- І збери усю свою родину,
- Паски кожному по скибочці роздай,
- Помолись за неньку Україну,
- За батьків, дітей і за наш край.
Павло Маляр перебував у Німеччині в Новому Ульмі. Тут в січні 1946 р. було створено УРДП - Українську революційно-демократичну партію: суспільний антикомуністичний рух українців за умов еміграції з метою - утворення на теренах СРСР незалежних демократичних республік. Ініціаторами її створення були Іван Багряний - визначний український письменник й Павло Маляр. Наприкінці 1945 почала виходити газета "Українські вісті", Павло запропонував назву газети; став її першим головним редактором, був заступником Багряного. А в 1946 Маляр став співзасновником видавництва "Україна" в Новому Ульмі. Працював також на викладацькій ниві - навчав дітей української мови й літератури в українських школах.
В 1950 р. емігрував до США в м. Детройт. Там він очолив редакцію новоствореної газети "Український Прометей". Продовжив удосконалювати свою освіту - в Сиракузькому університеті одержав ступінь магістра з порівняльної славістики. В Нью-Йорку П. Маляр входив до складу ініціативної групи зі створення та став членом управи ДОБРУС - Демократичного об'єднання бувших репресованих українців з-під совєтів; став ініціатором створення кількох українських молодіжних організацій, зокрема, ОДУМ - Організації демократичної української молоді. Павло був дописувачем газети "Наш вік", яка в 1949-1952 рр. виходила в Канаді в м. Торонто, а згодом, в 70-х роках журналіст входив до складу редакційної колегії журналу "Нові дні" (м. Торонто); листувався з письменником Уласом Самчуком.
1941 в харківській газеті "Нова Україна" з'явилась його новела "Перший сніг". Журнал "Похід" опублікував добірку новел "Над шляхом битим" під псевдо Павло Миргородський. З цим самим придбаним ім'ям автор видав 1947 р. збірку оповідань "Щастя". 1951 року він написав розвідку "Голод на Україні в 1932-33 рр." 1954 р. побачила світ його повість "Хліб" у двох частинах, в якій описано події на Полтавщині на початку війни. В 1965 - 1967 з'явився роман Павла Маляра "Золотий дощ", до якого увійшли три прозових твори "Чайка", "Перевесники" і "Поема про Улянку". 1978 року було видано збірку оповідань і новел "Книжка про те, як живуть легенди", присвячену молоді. Упорядкував хрестоматію з української літератури ХХ століття, яку 1978 року було видано в Нью-Йорку. На схилі віку Павло Маляр жив у м. Сиракузах (США), помер 9 березня 2005 року.
Павло Микитович Маляр - український письменник, журналіст, публіцист, педагог, громадський і політичний діяч 20 ст. Народився на Полтавщині, в місті Миргороді, з його власних слів, у січні 1910 року. За іншими даними, дата його народження - 16 лютого. Павло мав двох старших і одного молодшого братів та трьох старших і одну молодшу сестер. Їх батько - Микита Іванович за соціальним станом був козаком, хліборобом середньої заможності, який дістав від предків 16 десятин землі. Як на заможних людей, на сім'ю було накладено експертний податок, за несплату якого жорстоко карали - Павла та його брата було виключено зі школи. З початком колективізації батько відмовився здати землю колгоспові; за це радянська влада конфіскувала як у "куркуля" всю землю, садибу, майно та вислала разом з дружиною та двома дітьми на Урал.
Коли юнака викинули зі школи, він став учащати до гуртка аматорів світознавства Миргородського краєзнавчого музею. В грудні 1931 р. виїхав до Харкова, який на той час був столицею України. Як син "куркуля", не маючи жодних прав ні на освіту, ні на працю, Маляр мусив приховувати своє походження. Влаштувався на об'єкт військового будівництва, пішов до вечірньої школи і за два роки блискуче завершив її, одержавши посвідку про закінчення семирічки, тобто неповної середньої школи; як відмінник навчання, був нагороджений грамотою. Згодом вступив до робітфаку, на транспортнно-економічний відділ. Страхітливий голод 1932-1933, який пам'ятав протягом усього життя, пережив бо, як працюючий, отримував по картці 500 грамів хліба. Випадкове знайомство з адвокатом допомогло йому отримати паспорт. З ним, нарешті, хлопець наприкінці літа 1933 вступає до Вищих учительських курсів при обласному відділі народної освіти. А наступного року він вже одержав свідоцтво на право викладання української й російської мов та літератур у середній школі. Вчителював у кількох школах на околицях Харкова. Страшного 1937 через доноси та зацікавленість огранів НКВС його особою довелось кілька разів міняти місце роботи. 1936 року Павло вступив до філологічного факультету Харківського державного університету імені О.М. Горького, який закінчив 1941 року, саме напередодні війни.
Під час війни Павло як філолог працював у редакції миргородської газети "Відродження", публікував статті просвітницького спрямування. Маляр належав до тієї української інтелігенції, яка за умов німецької окупації намагалася культивувати в української людності почуття власної національної гідності, доносити до народу справжню, неспотворену комуністичною ідеологією історію України. Журналіст підтримував контакти з іншими газетами, українським патріотичним підпіллям, сподівався відродити українську державність. За це був викликаний в гестапо й через загрозу життю виїхав як "остарбайтер" 1942 року "туди, де напевно не розшукуватимуть" - до Німечини.
Вітаємо Катерину Новікову - нашу колекціонерку Туристичних марок зі Львова. Нещодавно вона отримала свою першу Преміальну ТМ! Такою маркою в неї стала ПТМ №33 "Синагога "Золота Роза", 1592-1596 - Львів".
Нагадуємо вам, що для отримання Преміальної ТМ необхідно зібрати 10 ТМ з відповідної десятки марок та надіслати нам відрізні купони від них. Детальніше ви можете прочитати тут.
Ще одна нова Туристична марка Україна прибула в Миргород. Це ТМ №428 "Музей Давида Гурамішвілі, 1969 - Миргород".
Мета роботи закладу - ознайомлення відвідувачів з біографією Давида Гурамішвілі - класика грузинської літератури, автора безсмертної книги віршів "Давитіані"; популяризація його творчості, сприяння зміцненню українсько-грузинських культурно-мистецьких взаємин. Музей постійно підтримує зв'язки з представниками грузинської діаспори з різних міст України. Не залишає музей поза увагою і Посольство Грузії в Україні.
Сьогодні літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі - справжній осередок культурного життя Миргорода. Щорічно, окрім екскурсій, в музеї проводиться близько 50 масових заходів, орієнтованих на відвідувачів різних вікових категорій: відкриття виставок, презентації книг, зуcтрічі з творчими людьми, майстер-класи, тематичні години та літературно-театральні вечори. У виставковій залі музею щомісяця змінюється експозиція - демонструються нові виставки творчих робіт художників та майстрів декоративно-вжиткового мистецтва Миргородщини, а також митців з різних міст України.
Колектив закладу постійно працює над впровадженням нових форм роботи, серед яких найбільшою популярністю користуються квести, мультимедійні лекції, театралізовані екскурсії, фотографування в грузинському національному вбранні та ігрові освітні програми для школярів.
В кінці лютого нова Туристична марка України прибула на Полтавщину. Нею стала ТМ №426 "Миргородський краєзнавчий музей, 1919".
Станом на сьогоднішній день у музеї працює три постійно діючих експозиційних розділи: "Найдавніший Миргород та Миргородщина козацької доби початку XVIII-XIX століть", "Розвиток кераміки на Миргородщині", "Побут та промисли Миргородщини минулих століть".
Символічним стало й місце, де було вперше відкрито музей - розкопки колишньої Миргородської фортеці. Інформацію про неї можна дізнатися в самому музеї, тут зібрані достовірні факти про її масштаби, призначення і роль в історії міста.
Літературно - меморіальний музей Гурамішвілі розташований в місті Миргород. Давид Гурамішвілі - відомий поет, його вважають класиком грузинської літератури. Тому цей музей називають частиною Грузії в Україні. Він прожив в Миргороді понад 30 років і був похований тут у Вознесенській церкві.
Відкриття музею в 1969 р. стало можливим завдяки допомозі таких письменників як: Петро Панча, Павло Тичина, Олександр Барамідзе, Микола Бажан. Тоді ж поруч встановили пам'ятник грузинському поетові. Його автори - скульптори і архітектори А. Німенко, М. Обезюк і В. Жигулін. У музеї зібрані предмети, які розповідають про творчість Давида Гурамішвілі. Виставка поділена на експозиції, кожна з яких присвячена найважливішим періодам життя письменника. Тут представлені видання творів, предмети побуту, зброя 18 ст., мистецькі твори, музичні інструменти, знаряддя праці, посуд. Відвідувачі музею мають можливість зробити фото в національному грузинському вбранні; під час екскурсії звучить грузинська народна музика, демонструються слайди.
В 2006 році при музеї створено клуб літераторів. Він організовує зустрічі з письменниками, проводить літературні вечори. Щорічно тут проводиться багато заходів: виставки, презентації книг, показ творчих робіт місцевих митців.
Краєзнавчий музей в Миргороді було відкрито в 1919 році. Тут постійно діють три експозиційні зали, де виставлені експонати, які розповідають про історію, побут і традиції різних верств населення Миргородського краю. Будівля музею розташована на території, де в 17-18 століттях знаходилась Миргородська фортеця. Щоб увічнити пам'ять про цей факт, тут заклали Сквер козацької слави і встановили в ньому пам'ятник Миргородському козацтву і козацьку гармату.
Музей був створений за ініціативи відомого художника, етнографа, місцевого уродженця Опанаса Сластіона (1855-1933), який свого часу працював зі знаменитим істориком Дмитром Яворницьким.
У фондах музею зібрано близько 15 тис. експонатів, колекції поповнювались за рахунок колекцій, що частково збереглися в маєтках поміщиків початку 20 ст. Тут можна знайти матеріали з розкопок Миргородської фортеці, знаряддя праці, предмети етнографії та побуту, унікальні колекції старовинних книг, документів, нумізматики дворянських родів, зібрань живопису і графіки місцевих майстрів, старовинні меблі, посуд, кераміку, вишиті вироби та писанки.
Щиро вітаємо сім'ю наших колекціонерів з Хмельницького - Юхима Горбатого, Тетяну та Ксюшу. Вони є першими, хто зібрав всі 19 Преміальних Туристичних марок України й повідомили про це.
Останньою ПТМ, яку вони отримали восени 2019 року, є ПТМ №38 "Церква Св. Трійці, 1751 - Черкаський Бишкин".
Храм був побудований в 1751 році та перебудований в 1803 р. Він був характерним зразком козацьких церков, які будувались на Слобожанщині в другій половині XVIII ст.. Церква була знищена в 1930-х роках в рамках боротьби з релігією.
Раніше Новий Рік за новим стилем відзначали значно скромніше, ніж зараз. Адже до Різдва ще тривав "пилипівський " піст. Тож аж включно зі Святим вечором - застілля проходили тільки з пісними стравами. А от на Щедрий вечір 13 січня - можна було як слід шикувати. На стіл ставили найкращі страви, вся родина одягалася в нове вбрання, а дім був прикрашений якомога краще.
Так, у Святвечір готували "бідну" кутю, а на Щедрий вечір, відповідно, багату. Або ж як ще її називали - щедру. Не лише з маком, водою і медом. Додавали також вершкове масло, різні горіхи та солодкі доповнення. Окрім багатої куті на стіл клали вареники, домашні ковбаси та буженину, пекли м'ясні пироги. Всі страви були ситними, жирними, солодкими чи пряними.
Сідали вечеряти досить рано, адже чекали в гості щедрувальників.
Вітаємо всіх українців світу з Різдвом Христовим!
- На столі - свята вечеря,
- вся родина за столом.
- Відчиняє ангел двері
- позолоченим крилом.
- Благу вість нам сповіщає
- про народження Христа.
- В хаті свято розцвітає,
- гріє душу доброта.
- Пахне сіном і кутею.
- Сяє зірка. Сніг скрипить.
- І колядка над землею
- з білим ангелом летить.
Щиро вітаємо всіх колекціонерів Туристичних марок та наших партнерів з Новим 2020 роком!
Бажаємо всім миру, добра, злагоди. А також - нових незабутніх подорожей та приємних спогадів про них, поповнення ваших колекцій новими "трофеями" :)
